|
Кілька місяців тому ми оголосили пошуки загадкових крісел.
Нагадую, крісла дерев"яні , підлокітники мають вигляд сокири, спинка, як хомут із кінської збруї. І надпис по ньому – «тише едешь - дальше будешь», «поспешишь – людей насмешишь.». Є інформація, що вони зроблені в Росії в ХІХ столітті.
До пошуків підключилася Тетяна Крупа, науковий співробітник музею археології та етнографії Слобідської Украини, яка згадала, що бачила 3 крісла. До редакції надійшов лист від читача Л.Назаренко із Кременчука, який і повідомим, що «у Кіровоградському краєзнавчому музеї є крісло, яке описано в журналі».
Також відгукнулася Олена Лєпьошкіна, науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника у м.Путивлі Сумської області. Вона і повідала історію чудернацького крісла:
«Хочу порадувати любителів старожитностей, що в експозиції Путивльського краєзнавчого музею – філії Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі Сумської області знаходиться унікальне дерев’яне крісло. Умовно його назвали з самого “народження” – “Дуга, сокира та рукавиці”. Адже конструктивні деталі, з яких воно складається, являють собою атрибути селянського побуту: спинка, як хомут з кінської упряжі, підлокітники у вигляді сокири, а до сидіння прив’язана пара великих дерев’яних рукавиць – символу важкої селянської праці.
Крісло, що зберігається у Путивлі датовано другою половиною ХІХ ст. Його розміри: h – 100 см, довжина – 69 см, ширина – 53 см. А на вигляд воно масивне і дуже важке. Дуга-спинка прикрашена декоративним орнаментом, без будь-якого на ньому напису, сидіння також прикрашене чудовою різьбою. Збереженість експонату неповна, зламана права ніжка.
Надійшло крісло до фондів музею зі складу міського комунального господарства у 1930 році. Господар цієї речі невідомий. Адже у 1920-1930 рр. все майно, конфісковане з поміщицьких та купецьких садиб, а також будинків заможного населення Путивльщини, без усілякого обліку і документів, безладно «зберігалось» як мотлох на завалених складах комунгоспу. Можливо, там були й інші речі, що представляли національну цінність. Але вони, на превеликий жаль, не збереглися.
Слід нагадати, що речовий достаток протягом усього ХІХ ст. став важливою рисою інтер’єру будинків та багатих садиб дворян, міської знаті і в цілому великих землевласників Російської імперії. Починає зростати інтерес до національної минувшини простого народу. Саме в цей період улаштовуються різні виставки з меблів, що демонстрували досягнення народного стилю в області декоративного мистецтва. Так, на одній з Всеросійських мануфактурних виставок 1870 року в Петербурзі було представлено варіант незвичайного символічного крісла, виготовленого за ескізами видатного російського архітектора Іполіта Антоновича Монігетті в петербурзькій майстерні Штанге, а також низку меблів, виготовлених за кресленням петербурзького майстра Василя Петровича Шутова.
Крісло, що дістало назви «Дуга, сокира та рукавиці», теж відноситься до числа предметів, виготовлених за проектом Шутова. Перший варіант такого зразка було схвалено висококваліфікованими майстрами не тільки Петербурга, але й іноземними майстрами.
В 1890-ті роки на одній з таких виставок меблів був присутнім імператор Олександр ІІІ. Він звернув особливу увагу на своєрідне дітище Шутова. Імператор дав високу оцінку роботі майстра і придбав декілька крісел для себе.
З часом ці крісла набули широкої популярності серед різних верств російського суспільства. Художники й архітектори минулого, починаючи з другої половини ХІХ ст. аж до революційних подій 1917 р., намагались штучно перенести образи усього народного, що прикрашало селянські хати, у міську обстановку. Звичайні, повсякденні речі селянського побуту ставали невід’ємними атрибутами коштовних умебльованих будинків.
Подібні стилізовані міські інтер’єри виявлялися в результаті марними та надуманими, тому що ціннісні та живі якості народної творчості не підлягають такому перенесенню. В цьому зв’язку показовими були невдачі деяких видатних російських художників і архітекторів: В.Васнєцова, О.Полєнової, М.Реріха, І.Білібіна, Ф.Шехтеля, О.Щусєва, які в народній спадщині шукали готові застигли форми, а не принципи творчості - самої живої та рухливої частини народних традицій.
Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. припадає на час занепаду в мистецтві буржуазного інтер’єру. Увесь цей період пройшов під впливом еклектичного розвитку різних явищ мистецтва минулого. Тому не випадково, що цей період співпав з часом загнивання капіталізму. Спроможні обивателі, зневажливо ігноруючи національні народні традиції, потяглися до екзотики. З’являються грубо натуралістичні речі. А в самому творчому середовищі художників і архітекторів виникають розбіжності у поглядах на моду. Ось як писав про це 1905 року Микола Реріх: “Обеднели мы красотою. Из жилищ наших ушло всё красивое…». І в унісон йому можна навести зауваження художника Костянтина Маковського: “Модой руководят мебельные магазины. Жилище стало безобразным. Вещи этого времени, как, например, чудовищные кресла, составленные из лошадиных дуг, топоров и рукавиц стали для нас «классическими» образцами дурного вкуса».
Незважаючи на такі суперечливі міркування про меблеву моду, крісло В.П.Шутова прослужило зразком для багатьох варіацій, які виготовлялись протягом сорока років майстрами різних міст колишньої Російської імперії. Географія сучасних володарів символічних крісел-близнюків досить широка. Їх можна побачити не тільки в Ермітажі та в літописному Путивлі. Відомо, що варіації цих крісел збереглися: у будинку-музеї А.П.Чехова - філії Сумського обласного історико-краєзнавчого музею, а також у будинку-музеї письменника в Ялті; Рильському краєзнавчому музеї (Курська область РФ), яке надійшло до музейних фондів в 1920-ті роки з садиби Мар’їне князів Барятинських.
Можливо, такі символічні крісла мали бути в розкішних садибах деяких землевласників Путивльського краю, яких вважали суворими послідовниками так званого «дурного» смаку. Але впевнено казати зараз про це дуже важко. Зрозумілим залишається одне: щоб не пасти задніх за модою свого часу, її послідовники накопичували та зберігали у власних будинках досягнення народного стилю в декоративному мистецтві, захоплюючись витворами рук талановитих майстрів. Щира подяка їм за це!»
Ось так народжуюиться цікаві історії музейних експонатів. |
